Whistle blowing: як подолати корпоративне зло? (фрагмент к/ф “The Insider”)

У 2002 році журнал Time визнав персонами року жінок, які наважилися розповісти громадськості про серйозні порушення законодавства у компаніях, де вони працювали. Шерон Уоткінс та Сінтія Купер розповіли про афери в корпораціях Enron та WorldCom, після чого в організаціях почалися серйозні проблеми і врешті-решт вони оголосили себе банкрутами.

Є таке поняття, як whistle blowing. Термін походить з галузі спорту. Спочатку він асоціювався зі свистком судді у випадку порушень правил. Сьогодні whistle blowing – це інструмент, який використовують для сповіщення громадськості про зловживання і порушення у великих компаніях. Використання такого інструменту яскраво продемонстровано у фільмі «Своя людина» (оригінальна назва – “The Insider”, США, 1999). Фільм засновано на реальних подіях першої половини 90-х років минулого століття.

Головний герой фільму – Доктор Джеффрі С. Уайганд (Рассел Кроу) займає посаду віце-президента з досліджень і розвитку третьої за величиною у США тютюнової компанії Brown & Williamson. Там він працює над створенням більш безпечного типу цигарок з метою поліпшення протипожежної безпеки продукції та зменшення ракових захворювань серед курців.

Під час своєї роботи доктор Уайганд дізнається таємницю, яку тютюнова компанія продовжує приховувати від міжнародної громадськості вже протягом тривалого періоду. Керівництво Brown & Williamson розуміє, що safer cigarettes, проект над яким працює Уайганд, йде врозріз з їхніми планами, тому звільняють відповідального співробітника.

На Уайганда випадково виходить Лоуел Бергман (Аль Пачіно) – продюсер популярного телешоу. Він веде переговори стосовно ексклюзивного інтерв’ю для телепередачі «60 хвилин», яку дивиться уся Америка. Тиск на Уайганда починає зростати – спочатку колишній роботодавець погрожує залишити його cім’ю без страховки і компенсацій, а згодом навіть лякає розправою над родиною. Але Уаганд не може мовчати і таки дає інтерв’ю для популярної телепередачі. Пропоную подивитися цей уривок фільму.

Згодом доктор Уайганд дає свідчення у суді проти Brown & Williamson, і це спричиняє великий суспільний резонанс. Як наслідок – тютюнова галузь Америки несе багатомільярдні збитки і потрапляє у кризу, яка докорінно перевертає усю індустрію. Фільм “The Insider” розкриває роль і можливості whistle blowing у боротьбі проти бізнес-гіганта Brown & Williamson.

Уявіть: спочатку процвітає одна компанія, далі процвітає ціла галузь. Вона утаємничує від суспільства важливу інформацію, яка може нашкодити або вже нашкодила великій кількості людей. Завдяки необмеженим ресурсам індустрія стає настільки могутньою і непереборною, що жодна скарга чи судовий позов на компанію не здатні похитнути її позицію на ринку. Внутрішньокорпоративним гравцям йти про таких гігантів дуже не просто – з’являється корпоративне регулювання, політичний тиск і навіть загроза власному життю. Постає питання: як перемогти таке корпоративне зло?

Такі практики, як whistle blowing, оздоровлюють і розвивають суспільство. Незалежно від того, скільки у компанії грошей і який статус вона має, усі рівні перед законом, який є нормою, створеною громадою. Whistle blowing – це той механізм, який здатний притягнути до відповідальності наймогутніші організації, які ведуть нечесну гру зі своїми споживачами, партнерами, інвесторами чи державою.

Потрібно усвідомлювати, що whistle blowing призводить до складного затяжного у часі судового процесу, який не завжди виграє whistle blower. Інша справа, що у розвинутих суспільствах є механізм захисту whistle blowing, тому люди йдуть на ризик. Але, так чи інакше, страждають обидві сторони – як організація, так і сам позивач.

Якщо в компанії таки трапився whistle blowing, це свідчить про недостатньо проактивну позицію організації, оскільки внутрішньоорганізаційні проблеми створили серйозні проблеми для репутації організації – вони можуть стати фатальними для її подальшого розвитку.

Світ прямує до побудови відкритої системи, і рух до закритої системи стає дорожчим для всіх. Компанії не повинні допустити цього, але не шляхом закритості інформації, а шляхом своєї проактивності у пошуку етичних рішень. Сучасний рівень стратегічного управління дозволяє це зробити.

Автор: Олександр Саврук, декан Києво-Могилянської бізнес-школи
Джерело: “Київстар Бізнес” Дайджест