Девід Іглмен: Як виникають ідеї?

У які способи наш мозок продукує нове? Як це використовують митці і науковці? І чому можна навчитися у них? Про це розповідає відомий нейрофізіолог Девід Іглмен (David Eagleman).

Деякі тези Девіда Іглмена:

— Мозок абсорбує усі вхідні дані, обробляє їх у різні способи — і видає нові ідеї. Існує три шляхи отримання нових ідей, які можна назвати «скручуванням», «дробленням» та «змішуванням».

— «Скручування» — це коли ви берете щось і починаєте розтягувати його, ніби пластилін, робити більшим чи меншим, товстішим чи тоншим, змінювати якісь деталі тощо. Якщо подивитись на різноманітні монументи, створені у процесі розвитку людської культури, то можна побачити чимало прикладів «скручування». Ми змінювали форму людського тіла, робили акценти на різних частинах, гралися із повнотою…

— Ті ж когнітивні процеси, що використовуються у мистецтві, властиві й науці. Наприклад, у 1920-ті блимання зустрічних фар було реальною небезпекою для водіїв. Науковець Едвін Ленд міркував, що міг би вирішити цю проблему за допомогою поляризованих кристалів. Але у ті часи такі кристали були досить великими — тому він придумав, як зменшити їх розмір та створити з них вітрове скло автомобіля.

— «Дроблення» відбувається так: ви берете вхідні дані й розбиваєте їх на шматки, а потім щось робите з рештою. Наприклад, митець Корі Аркенджел взяв відеогру Super Mario Brothers і викинув з неї усе, окрім маленьких хмаринок. А потім створив інсталяцію Super Mario Clouds. У наукових лабораторіях ми також часто відкидаємо певні частини, щоб побачити щось нове. Наприклад, у нейронауках є метод Clarity: ми беремо мозок і вимиваємо молекули жиру, таким чином роблячи практично прозорою певну ділянку мозку і відповідні нейронні шляхи. На «дробленні» базується майже весь цифровий світ. Адже усе, що ми бачимо на екрані, складається з окремих пікселів, квадратиків різного кольору.

— «Змішування» — це коли мозок бере дві або декілька ідей, міксує їх та отримує нову на виході. У античній міфології є безліч прикладів «змішування»: скажімо, сфінкс — напівлюдина-напівлев. Наука також використовує цей механізм. Наприклад, багато років вчені намагались навчитись синтезувати павучий шовк, що є міцнішим за сталь. Проте не могли тримати багато павуків разом, бо вони вбивали один одного. Зрештою, генетики виокремили ген, який відповідає за вироблення шовку, і додали його до геному кози. В результаті отримали павуко-козу, що синтезує молоко, у якому міститься павучий шовк.

— У мистецтві використання трьох шляхів отримання нових ідеї є досить видимим. У науці відбувається те саме, проте це не є настільки ж очевидним. Коли ми беремо у руки смартфон, ми не розуміємо, наскільки багато інновацій закладено у нього — а лише сприймаємо його як цілісну річ.

Джерело: open