Дауншифтингу не буде – хороший рік! (рецензія на к/ф “A Good Year”)

Вино завжди робить той, кому належить земля.
Навіть якщо він лише спостерігає за процесом у бінокль з глибини свого кабінету.

Макс Скіннер (Расселл Кроу), головний герой фільму “Хороший рік” (A Good Year, США, 2006), – акула лондонської біржі, який не гребує заради прибутку ніякими забороненими прийомами, своїх підлеглих називає не інакше як “лабораторними мишами”, а самого себе – “пожадливим виродком”:

– Бос, чому Ви звете мене Альф?
– Тому що ти агресивний лизоблюд-фарисей. Я твій бос, крутіший генами, і можу говорити тобі все що забажаю.

Але він не зразу став таким.

Колись давно, як пояснюють титри – “багато урожаїв потому”, Макс був чарівним маленьким очкариком, який проводив час на прованському винограднику свого дядечка Генрі, грав в шахи, пірнав з трампліну у басейн і осягав по змозі виноробницькі премудрощі, які часто оберталися законами життя в цілому.

Тепер в офіс Скіннера приходить сумна звістка: дядечко помер і залишив виноградник своєму племінникові. Макс, звичайно, горює, але вирушає у Францію всього на кілька днів: оцінити ненавмисний спадок, зробити кілька фотографій на мобільник для потенційних покупців і благополучно про все забути – повернутися до акцій, біржових котирувань і чистого прибутку. Але у пошуках найбільш виграшного ракурсу неабияк занепалого особняка, Макс ступає на той самий трамплін, який із зрадницьким тріском ламається, і “пожадливий виродок” летить на дно басейну, повного коров’ячого посліду.

Його б, звичайно, могла витягнути звідти красуня, яка проїздила повз на велосипеді, але вона не зробить цього, тому що всього пару годин тому Скіннер, який забовтався по мобільному, скинув її разом з велосипедом на узбіччя і навіть не помітив.

А коли Макс все-таки вибирається назовні, з’ясовується, що біля воріт стоїть молоденька американка, яка вважає себе дочкою дядька Генрі, а отже, також претендує на спадок…
Звичайно ж, все закінчиться добре (навіть незручно уявити наскільки).

– Прийде час і ти зрозумієш, що людину вчать не перемоги. Часто програші стають джерелами мудрих думок. Серед яких і та, що перемагати набагато приємніше. Життя таке, що поразки неминучі, але потрібно намагатися, щоб вони не стали правилом.

Отже, виноградного дауншифтингу тут не буде – просто ще зарано. Можливо, за кілька років? 😉
А в 2006-му був хороший рік!

Використані фрагменти рецензії Станіслава Ростоцкого, film.ru

Автор: Олександр Прохоренко, керівник BRANDESIGN
Джерело: КІНОменеджмент